Що схожого між шимпанзе та лікарнею?..

Про соціальну відповідальність мас-медіа казано-переказано багато разів. Очевидно нелегко стримати себе від подачі інформації, коли особливо є що сказати і знаєш, як про це повідомити читачу. Проте, трапляється так, що не завжди твої коментарі або твоя інтерпретація події сприймається публікою адекватно тому, як ти того хотів. Отож, чи завжди публіка винна у тім, що вона тебе не зрозуміла? Життєвий досвід демонструє зворотне. Журналіст схильний звинувачувати саме споживача інформації у тому, що його “не так зрозуміли”. Що його творча майстерність зрозуміла лише витонченому читачу, який, відтак, просто “не доріс” до сприйняття стилю автора, його модерного пера. Таке пояснення зрозуміле, проте не знімає відповідальності з журналіста, коли той, як то кажуть, несвідомо принижує людську гідність.

Саме так трапилось і з газетою New York Post, коли у середу, 18 лютого, на її сторінках з’явилася карикатура Шона Делонаса із зображенням двох поліцейських, один з яких щойно застрелив шимпанзе, що лежить поруч. При цьому один із поліцейських говорить: “Хай вони знайдуть когось іншого, щоб підписати антикризовий пакет”. Карикатура посилається на реальну подію. Чорний шимпанзе, який жив зі своєю господинею, якось раптом напавши на її гостю, поранив жінку. Мавпу, яка несподівано стала агресивною, застрелив поліцейський, який прибув на місце події. Історія стала топ-репортажем номера New York Post. Поява карикатури була приурочена підписаному президентом США Бараком Обамою антикризовому пакету майже на 800 мільярдів доларів. Цю інформацію негативно сприйняли багато ЗМІ, у томи числі і газета New York Post. За інформацією агентства Reuters, наступного дня після публікації карикатури біля будинку редакції New York Post відбувся мітинг. Сотні його учасників несли плакати “Зупиніть расизм!”. Мітингувальники також закликали до бойкоту видання, адже багато хто з них побачив у малюнку натяк на чорношкірого президента США. Саме це й спричинило обвинувачення поважного видання в расизмі… Не хотілося б переказувати перебіг подальших подій навколо згаданої карикатури. Та й сенсу у цьому більше немає. Адже вже за два дні New York Post попросив офіційного вибачення за нанесену моральну шкоду у всіх, кого малюнок образив. Видання запевнило, що не мало на увазі ніякого зв'язку між зображенням шимпанзе і президентом США…

Аналізуючи цю історію мені на думку приходять зовсім інші асоціації щодо останніх подій навколо так званого закриття лікарні на Шерстянці у нашому місті. Чи відчувають деякі ЗМІ свою відповідальність у тому, що поширюють інформацію, яка часом не відповідає дійсності, проте збурює людей до рішучих дій? Чи свідомі ці ЗМІ, які у пошуках дешевої сенсації, можливо несвідомо, та все ж вдаються до маніпулювання громадською думкою?

Взаємодія з громадськістю як фактор формування і реалізації державної політики у м. Чернігові

Про взаємодію з громадськістю як фактор формування і реалізації державної політики у м. Чернігові розповіла на розширеній нараді із заступниками міського голови, начальниками відділів та управлінь міської ради, головами Деснянської та Новозаводської районних рад, керівниками міських органів державної виконавчої влади, міських служб та засобів масової інформації начальник відділу зв'язків з громадськістю міськради Ірина Соломаха.

"Однією з передумов ефективної реалізації державної політики у місті Чернігові, формування сталого демократичного розвитку суспільства є інформаційна відкритість органів влади," - переконана І.Соломаха. Адже саме прозорість дій влади є головною запорукою здійснення громадського контролю і зміцнення довіри до влади з боку людей.

Взаємодія Чернігівської міської ради з інститутами громадянського суспільства (передусім із політичними партіями, громадськими організаціями, засобами масової інформації) організовується на основі таких принципів як соціальне партнерство, забезпечення рівних можливостей, взаємовідповідальність, відкритість та прозорість.

Начальник відділу зв'язків з громадськістю відзначила, що сформована у Чернігові система відносин між органами місцевого самоврядування, державної влади та іншими публічними органами, від яких залежить життєдіяльність громадян, засобами масової інформації і населенням може характеризуватися як система соціального партнерства, хоча й не позбавлена певних недоліків.

"Скажімо, без місцевої преси залучити громадськість і населення до участі в розробці стратегічних планів розвитку регіону та реалізації ідей соціального партнерства неможливо в принципі," – вважає І.Соломаха. Вона відзначила вагомий внесок телерадіоагенства "Новий Чернігів" та газети міської громади "Чернігівські відомості" у реалізацію інформаційної політики міської ради.

Відділ зв'язків з громадськістю Чернігівської міської ради

Самая смелая женщина в горсовете

Вот решила поведать одну печальную историю нашим блоггерам. Как вы помните, на нашем сайте существует рубрика «Чернигов In Style», где мы публикуем фото уличной моды нашего города. Но в прошлый раз, когда планировалось обновить эту рубрику мы решили несколько изменить ее формат и сделать эдакий эскурс в моду сильных мира сего. А если быть точнее, то отфотографировать наших депутатов. «Горсовет In Style» - так должен был звучать заголовок этого репортажа. На 34-ю сессию мы отправили нашу очаровательную блоггершу и по совместительству внештатную журналистку Лидию Попову. Лидусик честно явилась в сессионный зал в условленное время, осмотрелась, наметила кандидатов для фотосессии. Так, из женщин мы хотели взять интервью у Ирины Соломахи, Галины Чичикало и Ксюши Туник-Фриз. Что касается мужчин - решили положиться на вкус Лиды. С женщинами нас поджидала небольшая неудача: Оксана была на учебе в Киеве, Галина то ли отсутствовала, то ли отошла по делам. А вот мужчины – мужчины нас поразили больше всего. Они разбегались врассыпную от Лидочки и Марьяны – хотя обе девушки абсолютно невинные и доброжелательные создания. В чем же дело, не пойму? Что за мужики такие наши депутаты, если им даже сфотографироваться для СМИ и рассказать почем костюмчик и галстук страшно? Как они там дела решают, если испугались двух девчонок?
Зато порадовала Ирина Соломаха. Она абсолютно не стеснялась, вела себя раскованно и кокетливо позировала фотокору. Ира оказалась еще той модницей. Она поведала нам, что у нее дома есть солидная коллекция головных уборов со всего мира, которой она очень гордиться и даже согласилась на большое интервью о себе. Так, что скоро ждите в рубрике «Людям о людях».

- Ваша любимая одежда, где одеваетесь?
- Как человек занятой, как правило, одеваюсь по случаю. Когда нужно срочно выглядеть. Или подчиняясь душевному порыуу, как и любая женщина бегаю по магазинам и скупаю все, что понравится. Ведь для нас шоппинг – лучший способ снять стресс. Я не могу пока себе позволить очень дорогие марки одежды. Но у меня есть друзья, владельцы черниговских магазинов «Подиум», «Дольче Вита» - куда я прихожу и где меня знают, знают мои вкусы и всегда подбирают то что идет, и то что, мне нравится.
А чаще, как и большинство черниговчанок - ты приезжаешь в Киев по работе, видишь слово «Распродажа» и вперед!

Самая любимая вещь: настоящее эквадорианское пончо, которое я ношу по выходным, гуляю по дому. Оно из настоящей ламы, безумно яркое и национальное. Ведь есть вещи, которые для души – то есть не модные, а такие особенные…

- Какую бы вещь вы на себе никогда не одели на себя?
- Вещь, в которой я чувствую себя некомфортно, которая мне не идет.

- Кого из украинских политиков вы считаете эталоном моды?
- За украинских не скажу – чтоб мои симпатии не расценили, как симпатии к тем политическим партиям, к которым принадлежат эти люди. А из мировых могу назвать:
мне всегда нравилось, как одевается Нино Бурджанадзе – грузинский политик. Прикольно и весело выглядит бывший госсекретарь США Кондолиза Райс.
Но также я считаю, что на работу, особенно если ты политик, не стоит одеваться вызывающе, использовать кричащие цвета. Ведь это работа с людьми – платья и костюмы должны выглядеть сдержанно, можно с элементами кокетства, но не более.
Кстати, я по натуре девчонка, которая предпочитает брюки юбкам, но свои любимые джинсы и пончо ношу только дома или когда выезжаю на отдых с друзьями. На работу, конечно ни в чем таком никогда не приду.
- Сколько стоит и где приобреталась одежда, которая сейчас на вас?
- Все что сегодня на мне из магазина «Подиум» - стоит чуть больше тысячи гривен. Но опять же друзья делают мне отличные скидки, так что, если вы захотите сделать подобные покупки в том магазине это будет несколько дороже – улыбается Ирина.
Сапожки из обувного магазина, что возле ресторана «Океания» - не помню как называется, но есть еще такой возле «Ясеня».

Мораль сего поста: женщины в горсовете рулят!

Алла Филатова-Сухова, "Город"