І. «ЯК В УКРАЇНІ СПРИЙМАЮТЬ ЇЇ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ»
Юрій ШАПОВАЛ
— Мій виступ складатиметься з чотирьох частин. У першій зупинюсь на тих позитивних моментах, що принесли двадцять років незалежності. У другій — скажу про той негатив, який сформувався (на мою думку) за минулі роки. Третя присвячуватиметься ставленню українців до цих двадцяти років. І, нарешті, коротко позначу найнагальніші проблеми, з моєї точки зору, в нинішній історичній ситуації.
Перше. Найбільший позитив, як на мене, полягає в тому, що, власне, ми маємо Українську державу, констатуємо її двадцятирічне існування. У цьому можна вбачати підтвердження життєздатності українського державницького проекту. Зусилля з його реалізації, зокрема в минулому ХХ ст., були не надто вдалими, а головне — дуже-дуже короткочасними. Отже, сам факт існування України на мапах світу та Європи, у свідомості мільйонів людей в різних країнах є найбільшим здобутком.
Переходжу до другого моменту — про негатив сучасної ситуації. Він детермінований тим, що було в основі, при початках постання Української держави, формально проголошеної 24 серпня 1991 року. Вона постала з компромісу сил абсолютно несумісних, абсолютно протилежних. У результаті ми маємо державу-мутанта, утворення, що не відповідає жодній з інтенцій тих сил, які, власне, нашу державу створювали. Я маю на увазі компроміс у серпні 1991-го між націонал-демократичними і комуністичними силами. Якщо перші щиро прагнули незалежності, то останні просто люто ненавиділи Михайла Горбачова і в його особі — московський центр в тій «перебудовній» ситуації.
Компроміс між ними сформував абсолютно кафкіанську ситуацію. За незалежність України проголосували комуністи і націоналісти в тодішньому парламенті України. Звідси постали ключові проблеми Української держави. Найперша — проблема джерел, спадковості, тяглості, звідки вона бере коріння. За двадцять років вона загострилася до неймовірно-ѓротескної сили. Жартують, що за часів Леоніда Кравчука та Віктора Ющенка, коли людина входила до високого кабінету і казала: «Слава Україні!», то у відповідь чула: «Героям слава!». А за Леоніда Кучми на те саме вітання лунало: «Да нет базара!». Тепер не знаю, що взагалі може прозвучати у відповідь, але добре відомі наслідки двадцятирічних політичних мандрів України.
Юрій ШАПОВАЛ
— Мій виступ складатиметься з чотирьох частин. У першій зупинюсь на тих позитивних моментах, що принесли двадцять років незалежності. У другій — скажу про той негатив, який сформувався (на мою думку) за минулі роки. Третя присвячуватиметься ставленню українців до цих двадцяти років. І, нарешті, коротко позначу найнагальніші проблеми, з моєї точки зору, в нинішній історичній ситуації.
Перше. Найбільший позитив, як на мене, полягає в тому, що, власне, ми маємо Українську державу, констатуємо її двадцятирічне існування. У цьому можна вбачати підтвердження життєздатності українського державницького проекту. Зусилля з його реалізації, зокрема в минулому ХХ ст., були не надто вдалими, а головне — дуже-дуже короткочасними. Отже, сам факт існування України на мапах світу та Європи, у свідомості мільйонів людей в різних країнах є найбільшим здобутком.
Переходжу до другого моменту — про негатив сучасної ситуації. Він детермінований тим, що було в основі, при початках постання Української держави, формально проголошеної 24 серпня 1991 року. Вона постала з компромісу сил абсолютно несумісних, абсолютно протилежних. У результаті ми маємо державу-мутанта, утворення, що не відповідає жодній з інтенцій тих сил, які, власне, нашу державу створювали. Я маю на увазі компроміс у серпні 1991-го між націонал-демократичними і комуністичними силами. Якщо перші щиро прагнули незалежності, то останні просто люто ненавиділи Михайла Горбачова і в його особі — московський центр в тій «перебудовній» ситуації.
Компроміс між ними сформував абсолютно кафкіанську ситуацію. За незалежність України проголосували комуністи і націоналісти в тодішньому парламенті України. Звідси постали ключові проблеми Української держави. Найперша — проблема джерел, спадковості, тяглості, звідки вона бере коріння. За двадцять років вона загострилася до неймовірно-ѓротескної сили. Жартують, що за часів Леоніда Кравчука та Віктора Ющенка, коли людина входила до високого кабінету і казала: «Слава Україні!», то у відповідь чула: «Героям слава!». А за Леоніда Кучми на те саме вітання лунало: «Да нет базара!». Тепер не знаю, що взагалі може прозвучати у відповідь, але добре відомі наслідки двадцятирічних політичних мандрів України.
