Юлій Мамчур - гідність і честь.

З Матвієм Ганапольським під час презентації його нової книги "Смайлики"

Ірина Соломаха: для ефективної роботи новообраної міської ради потрібна перемога згуртованої команди професіоналів-однодумців

Ірину Соломаху у Чернігові знають як особистість, чиє життєве кредо завжди було пов’язане з стародавнім латинським висловом «Світячи іншим, згораю сам».  І це – не перебільшення.  Адже де б не доводилося їй працювати – журналістом у колись улюбленій чернігівцями газеті «Черниговский полдень», на викладацькій роботі у педагогічному університеті, на посаді керівника відділу зв’язків з громадськістю Чернігівської міської ради, чи, як зараз – в апараті Верховної Ради Україні  та у Раді регіонального розвитку Чернігівщини, – вона скрізь і без залишку віддає себе людям. 

В Ірини Григорівни майже ніколи не буває вихідних і вільного часу. Її мобільний телефон постійно  «розривається» від дзвінків, а в офісі Ради регіонального розвитку, де вона здійснює прийом громадян,  завжди велелюдно.  – До нас, передусім, приходять ті, хто вже втратив надію зарадити своїм бідам, оббиваючи пороги чиновницьких кабінетів, –  розповідає Ірина Соломаха.  – Інколи це досить складні звернення, до вирішення яких доводиться навіть залучати народних депутатів. Але найчастіше це дрібні питання, які я називаю «питаннями одного розчерку пера». Розгляд таких проблем, як облаштування дитячих ігрових майданчиків, вивозу сміття чи, скажімо, ямковий ремонт в котромусь із дворів багатоквартирних будинків не потребує значних фінансів і великих зусиль від посадовців. Потрібні лише чітке і неухильне виконання своїх посадових обов’язків та ще – певна дещиця творчого мислення. 

До Всесвітнього дня туризму: картинки з Європи від Ірини Соломахи

Уперше на засіданні Ради Європи в Страсбурзі Ірина Соломаха побувала в 2007 році в діловому відрядженні. Ті враження не забула й досі. Європейські чиновники, розкуті й прості у спілкуванні, разюче відрізнялися від більшості зачохлених у свої ролі українських посадовців. Європейці демонстрували зовсім інші світоглядні установки: життя існує заради радості й любові, а не для ненависті й страху. Відтоді Ірина Соломаха неодноразово бувала в Європі й по роботі, і на відпочинку. Вона стверджує: навіть тиждень життя там не залишає сумнівів про цивілізаційний вибір.

Перше знайомство з єврочиновниками — чарівність живих людей

Пригадую, як наша делегація ретельно готувалася до засідання. Я продумала свій одяг до дрібниць: діловий костюм, строгі туфлі. Наші чоловіки також були вбрані відповідно: у костюми й гостроносі черевики «маленький мук». Ми були дуже модні за нашими мірками. Але коли я побачила європейських чиновників, у мене стався культурологічний шок! У натуральних лляних зручних костюмах, шкіряному, але без модельних викрутасів, взутті, усміхнені, привітні, живі люди! У перервах ми спілкувалися, і я зауважила для себе, що вік для них не має значення. У них палкі іскристі очі, цікавість до життя — і в 35, і в 42, і в 62… Вони ділилися своїми захопленнями, пристрасно розповідали про якусь конференцію, де сперечалися про будівництво мосту. Нічого наносного, примусового, фальшивого.

Пощастило відвідати Chernihiv Jazz Open

Цьогоріч особливе задоволення отримала від прослуховування класичного американського джазу у виконанні квінтету Денніса Аду. На фото я в  компанії з чудовими музикантами-віртуозами Дмитром Александровим (саксофон) та Олександром Ємцем (бас). У спілкуванні вони виявилися такими ж класними, як і на сцені.

З Віктором Бронюком

Чуття єдиної родини вчительської династії Мажуг

Сім'я - це не тільки батьки і діти. Нерідко мало не вирішальну роль становленні особистості відграють бабусі і дідусі, причому незалежно від того, живуть вони разом з родиною чи ні. Що й казати про родину, у якої педагогіка давно стала справою усього життя та знайшла своє продовження у наступних поколіннях.
Саме такою є відома у районі вчительська династія Мажуг. Про двох її найстарших членів, захоплено розповідає онука, наша землячка, яка вже понад 20 років є викладачем Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т.Г.Шевченка, кандидат філософських наук Ірина Соломаха.

- Ірино Григорівно, розкажіть будь-ласка про свою родину
- Я з класичної сім’ї педагогів. Мама Лариса Михайлівна Кицак - вчитель російської мови та світової літератури, тато Григорій Олексійович - фізик. Бабуся Марія Никифорівна Мажуга - вчитель математики, а її покійний чоловік і мій дідусь Михайло Іванович - географ. Тут доречно пригадати, що ім’я Михайла Івановича багато ріпчан пов’язують післявоєнним фактичним відновлення та розбудовою Ріпкинської школи №1, куди він після завершення Другої світової війни, на якій воював простим піхотинцем, пішов працювати, спочатку простим вчителем, а потім – директором.
Не менш значимий для мене приклад педагога – моя бабуся Марія Никифорівна. Бути її вихованцями пощастило сотням, якщо не тисячам, дітей. На репетиторство по алгебрі та геометрії до неї вишиковувалися у черги. І для всіх діток вона знаходила час і натхнення. Учні Марії Никифорівни ставали випускниками найпрестижніших вузів колишнього СРСР. Я маленькою завжди дивувалася: і коли вона встигає відпочивати? Адже скільки її пам’ятаю, навколо неї завжди знаходилися діти. Приємно, що і після багатьох років, вже став дорослими і поважними людьми, колишні учні бабусі Марії не забувають її, навідуються провідати і з вдячністю згадують про часи давно минулі.