…Інакше ми надовго ризикуємо залишитися над прірвою в очікуванні, що хтось нас може туди підштовхнути.

Як «помаранчевий» президент Віктор Ющенко в реалізації своєї політики не був у повній мірі «помаранчевим», так і у випадку свого обрання на президентську посаду Віктор Янукович не буде по-справжньому «біло-блакитним», а Юлія Тимошенко «сердечно-червоною». Причина проста: хто б не переміг, новий Президент буде змушений поступатися багатьма своїми передвиборчими обіцянками заради пошуку раціонального балансу між гілками влад та реальною можливістю керувати не однією частиною України, а всією державою.
Яким чином відбуватиметься цей пошук сказати важко, адже ніхто з кандидатів на посаду Пезидента України чітко не окреслив своїх планів по об’єднанню країни. Не зовсім зрозумілою є й перспектива українського парламентаризму. Обидва кандидати в президенти сьогодні заявляють, що то розпускатимуть Верховну Раду, то переформатовуватимуть парламентську більшість. Все залежитиме від того, кого на посаду прем’єр-міністра новообраний президент запропонує і як при цьому себе поведуть депутати. Адже не факт, що у випадку перемоги Юлії Володимирівни існуюча де-юре сьогодні парламентська більшість підтримає ту людину, яка для ЮВТ є прийнятною. Також не факт, що президенту Віктору Федоровичу буде під силу проштовхнути через голосування у парламенті своє протеже на посаду Прем’єра.
Ми ще пам’ятаємо, як незадовго після свого тріумфального пришестя на посаду Президента України Віктор Андрійович Ющенко запропонував опозиції (наляканій та ослабленій) підписати Універсал національної єдності. То був крок для багатьох несподіваний і, навіть більше – приголомшливий. Бо логічним для вітчизняної політичної традиції було б вчинити як у Ніцше і “підштовхнути падаючого”. Президент же вчинив по-європейські і протягнув переможеному руку. Адже за ним стояли мільйони виборців, які не хотіли відчувати себе також переможеними. У людей з’явилася надія на консолідацію нації… Що ж було далі усі також пам’ятають. Політичні амбіції, як з однієї, так і з іншої сторони не дозволили об’єднати державу. Шанс було втрачено, але не назавжди. Сьогодні він так само може з’явитися. Проте, лише в одному випадку. Якщо переможений визнає свою поразку і привітає свого більш успішного опонента з перемогою. Інакше ми надовго ризикуємо залишитися над прірвою в очікуванні, що хтось нас може туди підштовхнути.

Малюнок Дмитра Тевкуна.