понеділок, 25 серпня 2008 р.

"Тобі я напишу останнього листа" Пам'яті В.І.Шевченка та роздуми напередодні річниці Незалежності

День незалежності асоціюється з певними символами та прізвищами, які уособлюють собою ту саму незалежність. Для мене любов до України – це не тільки синьо-жовтий колір, тризуб, гімн, і все таке. – для мене це життя, яке просякнуте любов'ю до землі, що народила. Мій перший науковий керівник носив символічне для України прізвище – Шевченко. Але для всіх знайомих він завжди був просто Ісакович. Людина академічних знань і нестандартних ідей. Все в світі для нього починалося з українства. Нашу філософію започаткували Біон Борисфенід, Анахарсій Скіфський та Сфер. Хто про це до нього на цьому наголошував, якщо чесно навіть і не пригадаю, але він постійно говорив: "Дурень той, хто не звеличує свою Батьківщину, бо сам завжди залишиться рабом!" Пройшли роки і тепер, як ніколи я розумію сказані ним слова. Я все краще розумію, чому потрібно підтримувати міф "Велесової книги", чому треба звеличувати Сковороду і іже з ним, бо без цього ми для всіх були і будемо державою третього світу. Шекспір. Чи виник би культ його творів без поклоніння англійцями перед ним. Міфи створює час, але люди дозволяють цим міфам існувати. І знов Ісаковичу, хочу звернутися до тебе. Ти вчив нас, що не буде величі Чернігівської без легенди і правди про перлину Лівобережжя, місто-центр освітнього та культурного розвитку за доби Руїни, коли пів Європи їздило вчитися особливому світобаченню саме сюди. Так це було чи не так – питання не до сучасників – це скоріш питання до тих, хто творить культ державності в справжнісному цивілізаційному рівні. Смуток охоплює, коли розумієш, що найближчі десятиріччя ми все ж будемо державою третього світу. А чому? Немає логіки. Немає фінансування на достатньому рівні того, що створює майбутнє для будь-якої держави. Медицина покинута тихо вмирати, а отже здоров'я народу нікому не потрібне. Освіта – це хобі для небайдужих. Які там нанотехнології… Студенти не відчувають поваги, коли заходять в обшарпані аудиторії, коли працюють на комп'ютерах вчорашнього дня і не можуть отримувати найсучаснішу інформацію… Чомусь нас не хочуть бачити розумними та здоровими. Може дурні та слабкі легше керовані і їх завжди легко поставити на коліна? Три роки проминуло, як пішов Ісакович з життя. Сумно, що досить зарано. Чернігів втратив Майстра слова, Патріота і просто класного професора (класних професорів мало – це з власного досвіду). Він посіяв у душі своїх учнів справжню любов – до життя, насолод, землі всього, всього. Його нема, але ми пам'ятаємо і намагаємося йти по життю з любов'ю. Напередодні річниці Дня Незалежності України, як ніколи викристалізовується, що ж таке для тебе цей день. Ісаковичу, я вчуся у тебе дивитися в небо і любити його красу тут, на землі, і розуміти, що життя – це не чернетка.

1 коментар: