вівторок, 23 грудня 2008 р.

Побачила світ перша моя книга!


Днями у видавництві "Чернігівські обереги" побачила світ книга "Християнська антропологія Іоаникія Галятовського". Книга видана управлінням у справах преси та інформації Чернігівської обласної держадміністрації відповідно до обласної програми підтримки видання творів місцевих авторів «Українська книга». Співавторами наукової монографії є кандидат філософських наук Ірина Соломаха та доктор філософських наук Ірина Богачевська. У монографії вперше розглядається антропологічна спадщина І.Галятовського, викладена в комплексі проаналізованих авторами богословських і проповідницьких творів видатного представника Чернігівського філософсько-літературного кола другої половини 17-го – початку 18-го століть. Стрижневою проблемою християнської антропологічної спадщини Іоаникія Галятовського постає вчення про православну людину як шукача правди та про ідеал правдивого життя за законами християнської моралі задля служіння "православному народові й Батьківщині". Книга рекомендована науковцям, викладачам та студентам вищих навчальних закладів, богословів, всіх, хто цікавиться проблемами православної антропології і діяльністю Чернігівського філософсько-літературного кола другої половини 17 - початку 18 ст.

вівторок, 16 грудня 2008 р.

Повіки будь, повіки слався, жінко!

Легкий морозець підрум’янив щоки суботі і підбадьорив грудневий день, додаючи йому гарного настрою. «На Андрія» у Чернігові відбулося обласне свято «Жінка року-2008». Гурт шляхетних чоловіків, які вітали представниць прекрасної статі, очолював начальник управління у справах сім’ї та молоді обласної державної адміністрації Борис Атрощенко. До речі, це управління й організувало зворушливий захід. Ведучі дійства – начальник відділу з питань сім’ї та гендерної політики Ніна Тимощенко і заслужений артист України Валентин Судак – створювали довірливу родинну атмосферу.

Майже сорок літ минуло з тих пір, як Наталія Іванівна Міщенко вперше переступила поріг сільради на посаді секретаря. Нині вона вчетверте обирається головою виконкому у Гнідинцях, що на Варвинщині. Односельці впевнені, яку б справу не доручили Наталії Іванівні, ця енергійна жінка ніколи не підведе земляків. Нелегкі проблеми вирішує щодня сільський голова з Косачівки Козелецького району Світлана Василівна Савенок. Велике лихо – пожежа – спіткало цього літа її односельців. І словом чуйним, і ділом допомагає косачівцям Світлана Василівна, яку порівнюють із «бджолою-медуницею».

Алла Іванівна Кун працює заступником голови Корюківської райдержадміністрації, Людмила Іванівна Гунар – начальник управління Пенсійного фонду України у Семенівському районі, Ганна Григорівна Яковлєва – заступник начальника Прилуцького районного управління праці та соціального захисту населення, Ірина Григорівна Соломаха – начальник відділу зв’язків з громадськістю Чернігівської міської ради. Цих жінок-керівників об’єднує головна риса – небайдужість до людей, які приходять до них з надією на взаєморозуміння і підтримку.

Всі вони стали переможцями у номінації «І розум, і знання – тобі, моя державо!»

Серед сіячів розумного, доброго й вічного – старійшина освітянського колективу Чернігівського району Заслужений учитель України Наталія Іванівна Александрова, котра вже 40 років очолює Радянськослобідську середню школу. А про Тамару Миколаївну Копистко, яка 35 років віддала Чернігівському професійному ліцею побуту (з них 7 – на посаді директора), її вихованці навіть вірші складають. Дякують через роки колишні учні майстрам педагогічних жнив: Тетяні Володимирівні Литвиненко, вчителю історії та правознавства Корюківської гімназії, Валентині Анатоліївні Мельник, вчителю іноземної мови Волинківської середньої школи Сосницького району, Ларисі Олександрівні Крупельницькій, вчителю початкових класів з Нов­город-Сіверської гімназії №1 та Тетяні Петрівні Левченко, вчителю української мови і літератури із Бахмацької ЗОШ №5.

Поважають (і довіряють!) колеги голову районної профспілки працівників освіти і науки Борзнянського району Валентину Григорівну Тесленко. А Ольгу Борисівну Качуру, вчительку початкових класів з села Сохачі, що на Коропщині, називають односельці матір’ю Терезою. Ця сердечна жінка, що виховала трьох обдарованих дітей (її донечка Оля навчається в Одеській музичній академії і незабаром стане оперною співачкою) доглядає кількох немічних самотніх односельців. Шановному ж зібранню Ольга Борисівна чудову пісню подарувала.

У номінації «Щоб палав вогонь життя» відзначили представниць однієї з найблагородніших професій – медиків. Завідувачка гінекологічним відділенням обласного онкодиспансеру Гіса Аркадіївна Гольдіна стверджує, навчаючи молодих колег: «Онкохірургія – це стан душі. Тут не можна бути байдужим». Хвилюючись, вийшла до присутніх Тамара Яківна Ватрасевич, головний лікар (уже 28 років) Прилуцького протитуберкульозного диспансеру. Плідний ужинок років стояли на сторожі здоров’я людей досвідчені головні медичні сестри центральних районних лікарень з Куликівки та Ніжина – Любов Михайлівна Заєць і Валентина Михайлівна Пінчук.
А Світлана Миколаївна Весельська приїхала на конкурс з села Мирне, що на Бобровиччині, і була представлена в номінації «Святі руки трудівниці». Вона працює тваринницею у відомому господарстві «Земля і воля» і, доглядаючи 400 поросят, досягає вагомих виробничих результатів. Світлана Миколаївна – турботлива матуся: разом з чоловіком В’ячеславом Володимировичем вони виховують трьох дітей. До того ж, ця вміла трудівниця ще й чудові вірші пише: ліричні рядки так щиро і зворушливо звучали у виконанні авторки.

Серед ділових і чарівних – Тетяна Вікторівна Руденок, директор Чернігівського кадрового агентства «Погода в доме», і Олена Миколаївна Дорошенко, яка очолює Чер­нігівське регіональне управління «Ерсте»-банку. Колеги й відвідувачі цінують у цих жінках не лише високий професіоналізм, а й добропорядність, чуйність, прагнення допомогти людині у нелегку хвилину.

Вигуками «Браво!» дякували учасники святкового дійства Світлані Миколаївні Коляко, директору юнацької спортивної школи «Колос», керівникові спортивної студії «Світлана», гімназійному вчителю хореографії зі Щорса, яка виконала із своїми вихованками Христиною Мірошниченко та Мариною Дворник полум’яний танок «Шторм».

Заслужений працівник культури України Наталія Дмитрівна Данчина віддала Гоголівському вузу майже піввіку, працюючи на музично-педагогічному факультеті. «Я стільки у своєму житті переспівала, дорогі мої жінки! – звернулася вона до присутніх. – І для вас я заспіваю та ще й побажаю, щоб наші будні хоч іноді на гарну пісню були схожі…».

Це – лауреати номінації «Серце віддаю людям».

І на завершення свята до зали прилетіли «Лебеді материнства».

Мати-героїня Ольга Іванівна Примак, вчителька-пенсіонерка з села Чернецьке Талалаївського району, каже своїм дорослим дітям (а їх у сім’ї п’ятеро виросло): «Ми з батьком не дали вам великого багатст­ва, але створили велику і дружну родину». А це – найголовніше.

Ганна Анатоліївна Іваницька з Ічні теж п’ятеро дітей виховує: Катю, Дашу, Сашка, Ганнусю і найменшеньку Марічку – у праці і повазі до людей.

Альонка, допитливе маля, щодня якийсь гостинець із садочка приносить мамі й татусеві. І щоразу у Наталії Іванівни росинки в очах з’являються. Дві доні у неї вже школярочки, лише Альонка дитсадок відвідує. Наталія Іванівна Потапенко з села Савинці Срібнянського району виховує трьох прийомних донечок: «Вони мені такі рідні!»

У сім’ї Лідії Василівни Даниленко із Смичина, що на Городнянщині, виросли дві доньки, випурхнули з отчого дому. Отож і вирішили з чоловіком хлопчика усиновити. Коли ж названі батьки приїхали за Женечкою у притулок «Надія», виявилося, що у нього ще 6 братиків і сестричок. Хіба ж можна їх розлучати? З тої пори родина Даниленків стала багатодітною.

Аллі Олександрівні Криволап з села Новоукраїнське Ріпкинського району ледь за тридцять. А вона вже стала матусею великої родини: мають з чоловіком власних донечок Аліну та Ауріку, а Сергійка, Артема, Ярослава і Машеньку теж прийняли до свого працелюбного гурту і зігріли сімейним теплом.

Хай доля завжди прихильною буде до дітей – відтак і їхнім матерям буде сонячно і затишно у цьому тривожному світі. Сьогодні – і завжди.

Віра Губар, газета "Деснянська правда"

вівторок, 9 грудня 2008 р.

Жінка року

4 грудня 2008 року в Міському палаці культури відбувся святковий вечір з нагоди проведення конкурсу «Жінка року - 2008» в місті Чернігові. Цього року його лауреатами за традицією стали представниці прекрасної статі з різних сфер — економіки та бізнесу, громадського життя та самоврядування. Серед них:
Гольдіна Гіса Аркадіївна – завідуюча гінекологічним відділенням онкодиспансеру, позаштатний онкогінеколог управління охорони здоров’я обласної державної адміністрації;
Дорошенко Олена Миколаївна – директор Чернігівського регіонального управління ВАТ «ERSTE» банк;
Копистко Тамара Миколаївна – директор Чернігівського професійного ліцею побуту;
Мстиславська Наталія Василівна – художній керівник дитячого зразкового танцювального колективу «Каблучок» міського палацу для дітей та юнацтва;
Нестеренко Тетяна Валеріанівна – начальник відділу планування та бухгалтерського обліку КП «Новозаводське» Чернігівської міської ради;
Руденок Тетяна Вікторівна - директор кадрового агентства «Погода в домі»;
Сидоренко Парасковія Григорівна – голова правління міського відділення благодійного фонду «Милосердя і доброта»;
Соломаха Ірина Григорівна – начальник відділу зв’язків з громадськістю міської ради.
Жінок-лауреатів на святі вітали міський голова О.В. Соколов, представники органів влади, голова обласної організації Спілки жінок України І.В. Дорожкіна, а також представники трудових колективів, рідні, друзі.


Довідка:
Конкурс “Жінка року” проходить вже 11 років за ініціативою громадської організації «Спілка жінок м. Чернігова» (голова правління Канюка Л.І.). За цей час відзначені майже 100 найкращих жінок міста, які гармонійно поєднують материнські функції та високі показники у професійній діяльності в різних галузях народного господарства. Це кандидати технічних, педагогічних, психологічних, історичних наук, заслужені лікарі України, відмінники освіти України, заслужений юрист України, інженери, журналісти, громадські діячки, волонтерки, жінки – ветерани. Всі вони мають активну громадську позицію, ініціативні, творчі особистості.

За повідомленням http://www.gorod.cn.ua/news_6877.html
Фото Маріанни Харді

четвер, 27 листопада 2008 р.

Допомога безпритульним – нагальна потреба часу

У Чернігівській міській раді проблему організації центру для безпритульних, що розпочалася у місті за ініціативою міського голови Олександра Соколова, вивчали спільно з представниками громадських організацій.

Ця проблема, за словами радника міського голови Ірини Синельник, вже зрушила з місця і найближчим часом буде визначено будівлю, котра стане тимчасовим домом для безпритульних, де вони зможуть отримати медичну допомогу, одяг, харчі та психологічну підтримку.
Представники громадських організацій зазначили, що саме з початком зими люди без певного місця проживання шукають собі притулку у підвалах багатоповерхівок, створюючи тим самим немало проблем їх мешканцям. Вони також розповіли, що мають немало прикладів допомоги конкретним людям, проте аби боротися з безпритульністю як із негативним соціальним явищем, необхідна суттєва підтримка держави.

Голова громадської організації «Чернігівський жіночий правозахисний центр», депутат міської ради Алла Лепеха наголосила, що вже вивчала досвід організації подібних закладів у інших містах України. Вона вважає, що лише після визначення приміщення можна працювати над певними цільовими соціальними проектами.

Натомість голова «Ліги роботодавців м. Чернігова» Сергій Аверченко, який сам є вихованцем будинку-інтернату, запропонував уже зараз підготувати план дій щодо організації і роботи центру для безпритульних, у якому б чітко було визначено, хто і за що відповідає.
Більшість присутніх запевнили у готовності надати допомогу одягом та взуттям, роботою волонтерів і таке інше. Усі погоджуються, що перед центром стоятиме вирішення широкого спектру завдань – медичної, психологічної допомоги, відновлення документів, а також подальшого працевлаштування і забезпечення соціальним житлом.
“Сподіваємося, що таким чином ми зможемо не лише надати реальну допомогу самим безпритульним та бездоглядним, що з різних причин опинилися на вулиці, а й знизити ризик поширення паразитів та передачі хвороб в обласному центрі із трьохсоттисячним населенням», - переконана начальник відділу зв’язків з громадськістю міськради Ірина Соломаха.

За повідомленням відділу зв’язків з громадськістю Чернігівської міської ради

Забуттю не підлягає!


Вже минуло 75 років з жахливих подій, що відбувалися в Україні у 1932—1933 роках. Але тільки на початку третього тисячоліття ми дізнаємося про масштабність та глибину трагедії Голодомору. Найбільш націлено організаційно—координаційну діяльність, а значною мірою й дослідницьку, в цьому напрямку здійснює відділ зв’язків з громадськістю Чернігівської міської ради. Тому з запитанням, що було зроблено в нашому місті в 2008 році зі вшанування пам’яті жертв голодоморів та поліпшення становища жителів Чернігова, які пережили ці трагічні події, ми звернулися саме до начальника відділу зв’язків з громадськістю Ірини Соломахи.

СУМУЄМО ЗА ЗАГИБЛИМИ

— На виконання Указу Президента «Про вшанування жертв та постраждалих від голодоморів в Україні» рішенням Чернігівської міської ради погоджено місце під розміщення пам’ятника «Жертвам Голодомору». Його планують звести на розі вулиць Толстого та Музикальної біля Троїцького монастиря, — розповіла нам пані Ірина. — Зараз вже підбиті підсумки конкурсу на кращу проектну пропозицію щодо спорудження пам’ятника.

ОПІКУЄМОСЬ ЧЕРНІГІВЦЯМИ, ЯКІ ПЕРЕЖИЛИ ГОЛОДОМОР

— Зараз під опікою територіальних центрів знаходиться 443 пенсіонери та інваліди, які пережили Голодомор. Всі управління та відділи міської та районних у місті рад, територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян та інші соціальні служби, підприємства та установи, громадські організації та релігійні конфесії посилюють увагу до жителів міста, які пережили ці трагічні події, — відзначила Ірина Соломаха. — Значна увага приділяється оздоровленню цієї категорії громадян. Упродовж року 285 стареньких, які пережили жахливі події 1932—1933 років, отримали соціально—побутову або медичну допомогу.

ПАМ’ЯТЬ НАРОДУ НЕУБІЄННА

У рамках виконання доручення глави Секретаріату Президента, починаючи з вересня цього року, щосуботи у місті проводиться всеукраїнська акція «33 хвилини», до якої приєдналися й учні чернігівських шкіл.
— Треба відзначити, що адміністрації шкіл приділяють цій темі значну увагу, — підкреслила пані Ірина. — Вчителі історії, класні керівники проводять тематичні уроки, виховні години, на яких роз’яснюють причини та наслідки Голодомору 1932—1933 років в Україні. В шкільних бібліотеках оформлені тематичні виставки. Проводяться перегляди літератури та періодичних видань, що присвячені цим трагічним подіям в історії нашої держави. До відзначення 75—х роковин Голодомору в бібліотеках—філіях централізованої бібліотечної системи працюють постійно діючі книжкові виставки та викладки, проводяться бібліографічні огляди та коментовані читання на цю тематику. Центр збору свідчень про Голодомор 1932—1933 років, створений на базі Центральної міської бібліотеки ім. М. Коцюбинського, досі продовжує збір матеріалів та свідчень очевидців Голодомору. — Хочеться також відзначити, що всі заходи, присвячені роковинам Голодомору, постійно висвітлюються у засобах масової інформації, — підкреслила пані Ірина.
Олена Березкіна,
газета "Чернігівські відомості"

четвер, 13 листопада 2008 р.

“У мене є велике щастя – відчуття сім’ї і роду”

– Ну, щоб, здавалося, вишитий старовинний очіпок, красива тюбетейка чи чалма, а серце б’ється, ожива, як їх побачу,- перефразовуючи слова видатного українського поета, мовила усміхнено Ірина Соломаха, яка очолює у Чернігівській міській раді відділ по зв’язках з громадськістю. Вона закінчила Чернігівський державний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, з відзнакою аспірантуру по спеціальності «Історія і філософія». Готується до захисту кандидатської дисертації на тему «Людина як шукач правди у філософії Іоаникія Галятовського». А етнічні головні убори народів світу – то її острівець життєвого захоплення, де так хочеться побути на самоті у радості серед рукотворного людського дива.

- Пані Ірино, а чому саме етнічні головні убори вибрали ви святом для душі?


- У дитинстві я мешкала у Німеччині, де служив мій тато. А гостювати з батьками їздила у селище Ріпки, що на Чернігівщині, до діда Михайла по материнській лінії. Одного літа тут міцно запала мені в душу яскрава узбецька тюбетейка, яку гордовито носив мій дядя Володя, бо такого оригінального головного убору не було ні в кого з підлітків цього районного центру. Він був старшим за мене лише на десять років. Але я, зважаючи на суворий родинний етикет, називала його дядею, хоч у душі вважала просто старшим братом. Почувалася на сьомому небі, коли він давав мені похизуватися у екзотичній улюбленій тюбетейці, яку привіз йому з далекого Самарканду тато – мій дідусь Михайло Іванович Мажуга. Це була напрочуд цікава людина, яка виховувала власним прикладом. Він, фронтовик, диплом географа Київського університету. Був директором середньої школи, очолював районний відділ народної освіти. Зібрав велику
бібліотеку, якою уже користуються правнуки. Вів щоденник погоди. Майстрував меблі. Варив таку смачну рибну юшку. І дуже любив подорожувати. Зокрема, захоплювався самобутньою культурою народів Середньої Азії, де не раз побував. Розповідав, що зачаровано стояв біля гурту майстринь – узбечок, які під народні наспіви вишивали тюбетейки. Ці головні убори були так схожі між собою і водночас різні. Передусім своїми загадковими візерунками, кожен з яких був якимось символом, передавав душевний настрій майстрині. Вишивали вони тюбетейки з вірою, любов’ю і надією, побажаннями своїм дітям життєвої мудрості, міцного здоров’я, сімейного добра і благополуччя. Це були своєрідні життєві обереги. Дідусь придбав тоді тюбетейку для сина в узбечки, яка мала аж сімнадцятеро дітей.

- Цікаво, а чи збереглася вона як родинна реліквія?


- Про оту узбецьку тюбетейку я згадала уже студенткою. Знайшла її, перебираючи старі речі, у бабусі на горищі. Вона для мене як незабутній спомин про дитинство, як світла пам’ять про доброго, ніжного, мудрого дідуся. Оця стара тюбетейка зародила в мені невимовне бажання пізнавати через головні убори звичаї, традиції, культуру і мистецтво народів світу, оте духовне начало, що нас об’єднує. З літературних джерел дізналася, що це не лише невід’ємна складова частина народного костюма. Крім захисної, практичної функції, головний убір виконує ще й знакову, оберегову, естетичну функції, довершує весь ансамбль національного одягу. На його специфіку впливає не тільки географічне розташування тієї чи іншої країни, а й суто історичні моменти. Була глибоко вражена від цікавої містики, смислового навантаження, яку несе в собі той чи інший головний убір. Це глибокий пласт для розуміння людського життя.


- Що уже маєте у своїй колекції головних уборів?


- Тут є експонати з багатьох куточків світу, які привезла з далекої подорожі чи то сама, чи то чоловік, друзі, знайомі, які підтримують моє захоплення. Ось в’язана шапочка з лами з вушками - подарунок з високогір’я Еквадору. З Індії мені привезли весільну чоловічу чалму, прикрашену парчею (дуже люблю красиві речі).
Один український миротворець-земляк, який ніс доброчинну військову службу в Іраку, подарував для колекції тамтешній головний національний убір, який носять чоловіки - хустку з кільцем. Маю аналогічні за якістю і структурою з Турції і Єгипту. Вони відрізняються лише кольором. Іракські - червоні, єгипетські - червоно-блакитні, турецькі – чорно-блакитні. За мусульманською вірою цей головний убір захищає не лише від променів спекотного сонця. Чоловік, який його носить, закриває свою голову від усіх земних гріхів. До
отої дідусевої узбецької тюбетейки додалася - таджицька, казахські чоловічі і жіночі святкові головні убори, етнічна шапочка з Ізраїлю. Коли верталася з батьками в Україну з німецької Тюрінгії, привезла красиву шапочку тірольських музик, яких так любила слухати. Дорожу в колекції білою шапкою з овечої вовни пастухів Адигеї. Вона чимось мені нагадує убори улюблених головних героїв з популярної кінокомедії «Кавказька полонянка». Всіляко бережу її від молі. Маю з Кавказу ще й грузинську чоловічу катану з вовни чоловічу шапочку з вишитим хрестом, яка мені дуже подобається. Її виготовили майстри одного з православних монастирів для недільної церковної служби. З Болгарії мені привезли головне жіноче намисто з прикрасами, яке зодягається на свято весни. Воно так схоже на закарпатське. Мрію придбати чоловічий гуцульський капелюшок. Хочу, щоб це була ручна робота, яка б передавала веселий пісенно-танцювальний настрій мешканців цього неповторного гірського краю. Більшість європейських етнічних головних уборів у мене вже є. Хочеться екзотики з азійської «глибинки», народів такої далекої Південної Америки. Якось мимоволі «проросла» у мене ще одна гілка головних уборів – військових (стали дарувати друзі). Тут уже є кашкети і пілотки вояків з багатьох країн. Але найдорожчий серед них експонат - іменний шолом льотчика-випробовувача сучасних надзвукових «МІГів», який подарував мені його колишній власник – колега одного з відділів міської ради.

- Кожен з нас має своє захоплення. І кожен з нас у душі колекціонер, сказав один філософ. Проте лише одиниці здатні підпорядковувати все життя такій пристрасті. Про своє хобі ви розповіли. А чим захоплюється ваша дружна рідня?
- Тато – рибалка. Мама – захоплюється давніми українськими кулінарними рецептами (шкодую, що тут в неї не вдалася ). Таку фаршировану рибу, відбивні готує. А які десерти? За вуха не відтягнеш. Мій чоловік Олександр – завзятий книголюб. Інше його хобі - біристика. Має чималу колекцію пивних підставок з усього світу. Двоюрідних братів по материнській лінії, які мешкають у Києві, - далекі мандри манять. Один з них уже навіть побував на вершині Землі - Північному полюсі. Двоюрідна сестра - студентка Московського університету, хоче стати поліглотом. Уже три іноземні мови опанувала. Продовжує вивчати нові. Є своє захоплення і у нашого семирічного синочка Назарчика. Куди б не збирались у подорож, прохає: - Привезіть мені мініатюрні копії найкращих пам’ятників, будівель, які побачите. Чого тільки уже немає у його колекції, виставленій на окремій поличці. Бранденбургські ворота з Берліна, Ейфелева вежа і Наполеончик з Парижа, будинок парламенту Угорщини... Цього літа я у складі офіційної делегації з Чернігівщини побувала у Польщі. З портового Гданська привезла Назарчику статуетку капітана, з Краківської печери Дракона - звичайно ж, дракона, а з Любліна, де так багато старовинних костьолів і замків, - фігурку ангела. Тут же побувала у каменеломнях, де добувають коштовні камені. Привезла додому шматочок природного каменя «тигрове око». Це перша каменюка у моїй колекції, - так відгукнувся на цей подарунок Назарчик.

- Чи збираєтесь ви разом, щоб поділитися враженнями про захоплення, спогадами про минуле і сьогодення свого роду?


- Двічі на рік на початку травня і листопада, хай там каміння з неба падає, ми всі беремо відпустки і на три дні традиційно з’їжджаємось звідусіль (Чернігова, Києва, Василькова, Коломни) на гостини до бабусі Марії Никифорівни у Ріпки. Вона, як і дідусь, все життя була педагогом.
Тісненько всідаємось за старим круглим столом, бо нас так багато: аж четверо поколінь зі славного роду Мажуг. П'ємо зі старовинного дідусевого самовара, роздмуханого хромовим чоботом, запашний чай на цілющих поліських травах. Ділимось спогадами і враженнями від мандрів по світах, від цікавих зустрічей. Минулої весни дядя Володимир, який мешкає у підмосковній Коломні, возив дочку-студентку на екскурсію до Парижа. А через два тижні побувала і я там у справах місцевого самоврядування. З цікавістю розглядали ми за родовим столом знімки, зроблені у Франції. На наших - Париж весь у квітах, а на дядиних – сірий, холодний, але водночас прекрасний. Під час кожної зустрічі на родовому обійсті добрим словом згадуємо уже покійного дідуся. Як правило, за нього і за бабусю перший тост. А потім, уже вкотре, переповідаємо дітям родинні легенди. Про дідусеві мисливські трофеї, про його захоплюючі подорожі, екзотичні подарунки, які він привозив своїм двом дочкам і сину та онукам. І, як колись ми, онуки, у дідусевому кабінеті сперечалися за право першим посидіти у його м’якому кріслі-гойдалці, так і тепер на гостинах у бабусі чубляться за нього уже наші діти – дідові правнуки. Наш незабутній дідусь завжди на перше місце в житті ставив велику повагу до людей і любов до знань, які були для нього своєрідним культом. Вважав, якщо людина за день не дізналася хоч краплинку чогось нового про дивний-предивний світ, що нас оточує, вона прожила його марно. Може тому, ми всі такі шалені, своєрідні у пізнанні світу. У далеких і близьких мандрах, у пошуках філософської мудрості, у своїх багатогранних захопленнях... Я часто дякую Богові за те, що у всіх нас є таке міцне родове коріння, яке дає нам можливість рости і мужніти, бути сильними у нашому нелегкому житті. Маю велике щастя – відчуття сім’ї і роду.

P.S.
У робочому кабінеті Ірини Соломахи побачив інкрустовану дерев’яну підкову, яку привезли їй друзі зі столичного Андріївського узвозу, прибиту ріжками вниз. - За українським повір’ям підкова звернута догори – на матеріальні статки, а у мене - на удачу, яка так багато у житті важить, - мовила усміхнено пані Ірина. І я щиро побажав їй наприкінці нашої зустрічі великої удачі. В усьому!


Іван Кужільний, спеціально для журналу “Хобі”

м. Чернігів
30 червня 2007р.

четвер, 9 жовтня 2008 р.

Учні другого класу в міській раді


Вчора в місті Чернігові у рамках проведення Європейського тижня місцевої демократії, який проводитиметься 13-17 жовтня цього року в Україні, як і в усіх державах-членах Ради Європи, учні 2-А класу загальноосвітньої початкової школи №25 у супроводі свого вчителя Тетяни Гаркавої та директора Галини Герасимової відвідали Чернігівську міську раду.

Захід організований за ініціативи відділу зв’язків з громадськістю міської ради з метою ознайомити дітей з роботою органів місцевого самоврядування, міського голови, його заступників, структурних підрозділів, депутатів міської ради.

Начальник відділу зв’язків з громадськістю міської ради Ірина Соломаха провела екскурсію приміщеннями міської ради, зробила короткий історичний огляд розвитку Чернігова та самоврядних традицій, роз’яснила дітям, що таке самоврядування, навела приклади, як їх батьки впливають на розвиток міста, зокрема, обираючи депутатів міської ради.

Заступник міського голови Оксана Тунік-Фриз привітала діток, відповіла на всі питання, які вони задавали з великою цікавістю. У своєму зверненні до учнів Оксана Володимирівна побажала всім гарно вчитися, бути уважними та слухняними, рости, розвиватися, та не забувати, що вони - наше майбутнє, майбутнє своєї Батьківщини.

Після змістовної бесіди діти отримали сувеніри та сфотографувались на пам’ять.

Відділ зв'язків з громадськістю міської ради

субота, 4 жовтня 2008 р.

Наукова осінь, або уроки для нікого…

Шкандаль в державі відволік громадян від ранньої осінньої холоднечі. Щось таке кумедне відбувається з мисленням людей, бо в усі часи перш за все всіх і вся турбувало природнє начало, а не чиєсь бажання бути десь чи кудись обраним. Але, як кажуть: "…О времена, о нравы!…" Та я не хочу повертатися до політичної колотнечі і безладу в "верхних слоях атмосферы". Сьогодні з самого ранку все місто стурбоване однією проблемою: як краще привітати вчителів. Чому все, спитаєте ви? Дуже просто, бо вчителі стають для нас чимось божественним, як тільки дитина перетинає поріг школи. Настрій вчителя, його фаховий рівень, людяність – стають енергетичним наповненням життя всієї сім'ї. Якщо вам повезло і ви вихопили щасливий квиток (справжнього фахівця), то вам не страшно за майбутнє своєї дитини, а головне – за стабільність своєї нервової системи. Якщо ж ні, то не треба "уповать на …." (не згадуємо його ім'я всує), а просто вирішувати все самостійно.
Раніше боялися міняти класи, вчителів – тепер робіть це впевнено, не боячись облуди і словесного бруду. Дитина ваша – захистіть її. А паралельно приготуйтеся до пошуків репетиторів. Начебто просто: ну, домовився, ну, оплатив послугу – ні, і ще раз ні. Знайди того, хто відчує твою дитину, достукається, а головне – зацікавить і поведе до магії знань. Не хочу згадувати перших вчителів, хочу згадати (для істфаківців) як викладав Рудько "історію стародавнього світу". Оце справжня феєрія почуттів, оце Греція з Римом разом. Щось захопилася. Але все ж сьогодні освіта – це велике мінне поле, на якому, на жаль, ніхто досі не поставив табличку "заміновано".
Рівень вимог суттєво збільшився, зросло навантаження на педагога, бурхливо розвиваються інформаційні технології, а рівного доступу до світового банку знань майже нема, як з кожним роком стає все менше бажаючих отримати реальні знання. От і думай, як твоїй дитині стати громадянином світу (достойним громадянином). Дарма ми себе засмучуємо філософськими роздумами – учителі та учні відзначають свято, треба говорити натхненні слова про мудрість і досвід, про сіяння доброго, вічного, дарувати осінні квіти та посмішки. Падають глянцеві каштани, аромат прілого листя крутить грайливі думки. Осінь, друзі мої, золота осінь (нехай не сприймуть за святотатство), як по О.С.Пушкіну. Велична природа усе розставляє по своїх місцях…

На фото мій синочок Назар

четвер, 18 вересня 2008 р.

Прапор як символ єднання громади

Круглий стіл під такою назвою відбувся у Чернігівській міській раді. Учасники заходу пригадали історію міста, створення символіки та визнали, що міські символи єднають громаду, покоління, історію і сьогодення.
Начальник управління культури міської ради Олег Васюта розповів про роботу над створенням прапора міста, що розпочалася восени минулого року. Працювали надзвичайно кваліфіковані у питаннях історії міста та геральдики фахівці. На розгляд було подано 6 проектів, і лише один з них, автором якого був заслужений діяч мистецтв України Борис Дєдов, відповідав історичній концепції прапора Чернігова та геральдичним стандартам. Після обговорення громадськістю, проходження всіх необхідних процедур робота над створенням прапора міста завершилася 26 червня 2008 року, коли депутати на сесії затвердили зображення чорного одноголового гербового орла на білому тлі. Олег Павлович схвалив пропозицію щодо створення буклету, який оповідав би про історію виникнення міської символіки. "Ми не полишимо роботу над символікою, доки не буде відновлено історичний прапор міста," – наголосив О.Васюта. За його словами на цьому наполягали більшість членів комісії. Також незабаром буде оголошено конкурс на кращий проект Герба Чернігова. В усіх школах міста у вересні пройдуть уроки мужності та уроки, де розповідатимуть про прапор міста. Відповідні методичні рекомендації вже надійшли в навчальні заклади. Представник УНП Сергій Соломаха, як учасник роботи над гербом Чернігова, пригадав події 1992 року, коли депутати надзвичайно відповідально поставилися до питання затвердження нового герба міста, який би відобразив історичні традиції та нову добу на Україні. Голова ГО "Євроклуб" Юрій Ткач пояснив учасникам круглого столу значення геральдичних символів, використаних на прапорі Чернігова. Так, орел є символом мужності, сонця і влади. Чорний колір у зображенні птаха символізує мудрість, послідовність та обережність. А білий колір самого полотнища – це чистота, відвертість. Ю.Ткач переконаний, що на часі – об'єднання громади на засадах демократичних європейських традицій. "Державний патріотизм починається з місцевого патріотизму, який ми повинні підтримувати і розвивати," – вважає начальник відділу звязків з громадськістю Ірина Соломаха. Вона, зокрема, теж звернула увагу на колір прапора міста, навколо якого точилося багато суперечок, та навела історичну довідку, де білий колір символізує "місто Боже". І.Соломаха наголосила, що усі міські символи, як то герб, прапор чи майбутній гімн, мають ідентифікувати Чернігів у державі та за її межами, націлювати на об'єднання і спільні цілі. Всі учасники засідання зійшлися на думці, що найближчим часом необхідно більш активно працювати над вихованням у свідомості громадян адекватного сприйняття місцевої символіки, аби вона дійсно стала фактором єднання громади.
Відділ зв'язків з громадськістю міської ради

пʼятниця, 12 вересня 2008 р.

Найголовніше багатство Чернігова – його щирі і працьовиті люди

Саме такого висновку дійшли учасники круглого столу на тему "Чернігів: аналіз культурно-історичного розвитку", що розглянули основні етапи історії міста, його здобутки та перспективи.

Організатором заходу виступив відділ зв’язків з громадськістю міської ради, серед учасників були представники органів місцевого самоврядування, громадських організацій, засобів масової інформації.


Детальний історичний екскурс зробила Алла Ващенко, кандидат історичних наук, доцент ЧДПУ ім. Т.Г.Шевченка. Вона розповіла про найбільш яскраві сторінки історії Чернігова, його роль і значення на теренах тих держав, до складу яких він увіходив. А.Ващенко підкреслила, що статус Чернігова як адміністративного центру визначав його соціально-економічний, культурно-мистецький та науково-освітній осередок.


Стан та перспективи розвитку Чернігова туристичного оцінювала Тетяна Коржинська, начальник відділу туризму управління інвестицій і туризму міської ради. Вона зазначила, що міський бюджет на розвиток програм з розвитку туризму спрямовує майже 50 тис.грн. Одним зі своїх основних завдань відділ туризму вбачає створення позитивного іміджу Чернігова на внутрішньому та зовнішньому туристичному ринку. "Ми маємо Генеральний план розвитку міста, перспективну схему розвитку туризму, створили на базі управління туристично-інформаційний центр та розробили спеціальний сайт, де надаємо інформацію, потрібну для потенційних туристів та суб'єктів туристичної індустрії," – розповіла Т.Коржинська. За її підрахунками, останніми роками Чернігів відвідують понад 550 тисяч туристів щороку. Серед проблем галузі Тетяна Коржинська назвала відсутність достатньої кількості досвідчених екскурсоводів, які могли б вдовольнити запити різних категорій туристів та туристичних груп. Також вона наголосила, що громада має активізувати роботу над іміджевими заходами, які будуть вигідно вирізняти наше місто з-поміж інших. Начальник відділу туризму зацікавила присутніх інформацією, що зовсім скоро в місті буде втілено новий екскурсійний проект з елементами анімації "Чернігів містичний".

Світлана Сакір, заступник начальника управління культури міської ради, ознайомила учасників заходу з культурно-мистецьким надбанням обласного центру Чернігівщини та розповіла про Програму заходів з відзначення 1100-річчя літописного Чернігова, Дня міста та 65-ої річниці визволення міста від фашистських загарбників.

Начальник відділу зв'язків з громадськістю міської ради Ірина Соломаха
запросила всіх учасників круглого столу взяти активну участь у святкуванні визначних подій, що мають консолідувати міську громаду.

Відділ зв'язків з громадськістю міської ради

понеділок, 25 серпня 2008 р.

"Тобі я напишу останнього листа" Пам'яті В.І.Шевченка та роздуми напередодні річниці Незалежності

День незалежності асоціюється з певними символами та прізвищами, які уособлюють собою ту саму незалежність. Для мене любов до України – це не тільки синьо-жовтий колір, тризуб, гімн, і все таке. – для мене це життя, яке просякнуте любов'ю до землі, що народила. Мій перший науковий керівник носив символічне для України прізвище – Шевченко. Але для всіх знайомих він завжди був просто Ісакович. Людина академічних знань і нестандартних ідей. Все в світі для нього починалося з українства. Нашу філософію започаткували Біон Борисфенід, Анахарсій Скіфський та Сфер. Хто про це до нього на цьому наголошував, якщо чесно навіть і не пригадаю, але він постійно говорив: "Дурень той, хто не звеличує свою Батьківщину, бо сам завжди залишиться рабом!" Пройшли роки і тепер, як ніколи я розумію сказані ним слова. Я все краще розумію, чому потрібно підтримувати міф "Велесової книги", чому треба звеличувати Сковороду і іже з ним, бо без цього ми для всіх були і будемо державою третього світу. Шекспір. Чи виник би культ його творів без поклоніння англійцями перед ним. Міфи створює час, але люди дозволяють цим міфам існувати. І знов Ісаковичу, хочу звернутися до тебе. Ти вчив нас, що не буде величі Чернігівської без легенди і правди про перлину Лівобережжя, місто-центр освітнього та культурного розвитку за доби Руїни, коли пів Європи їздило вчитися особливому світобаченню саме сюди. Так це було чи не так – питання не до сучасників – це скоріш питання до тих, хто творить культ державності в справжнісному цивілізаційному рівні. Смуток охоплює, коли розумієш, що найближчі десятиріччя ми все ж будемо державою третього світу. А чому? Немає логіки. Немає фінансування на достатньому рівні того, що створює майбутнє для будь-якої держави. Медицина покинута тихо вмирати, а отже здоров'я народу нікому не потрібне. Освіта – це хобі для небайдужих. Які там нанотехнології… Студенти не відчувають поваги, коли заходять в обшарпані аудиторії, коли працюють на комп'ютерах вчорашнього дня і не можуть отримувати найсучаснішу інформацію… Чомусь нас не хочуть бачити розумними та здоровими. Може дурні та слабкі легше керовані і їх завжди легко поставити на коліна? Три роки проминуло, як пішов Ісакович з життя. Сумно, що досить зарано. Чернігів втратив Майстра слова, Патріота і просто класного професора (класних професорів мало – це з власного досвіду). Він посіяв у душі своїх учнів справжню любов – до життя, насолод, землі всього, всього. Його нема, але ми пам'ятаємо і намагаємося йти по життю з любов'ю. Напередодні річниці Дня Незалежності України, як ніколи викристалізовується, що ж таке для тебе цей день. Ісаковичу, я вчуся у тебе дивитися в небо і любити його красу тут, на землі, і розуміти, що життя – це не чернетка.

пʼятниця, 22 серпня 2008 р.

"Путівника для батьків"

Довідник під такою назвою, який містить 80 сторінок корисної для батьків інформації, вийшов у Чернігові накладом 1 000 примірників. Під час прес-конференції його презентували представники Батьківського центру "Мамина школа", ЦГТ "АХАЛАР" та Чернігівського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

За півроку втілено ідею ряду організацій міста Чернігова, що займаються питаннями материнства і дитинства. Одна з ініціаторів, директор Батьківського центру "Мамина школа" Олена Ільїнчик коротко розповіла про діяльність своєї організації. Метою її створення є підвищення освітнього і культурного рівня батьків, адже виховання дітей є, насамперед, творчий процес. "На створення довідника нас надихнула стаття про те, що після народження дітей матері відмовляються від них просто у пологовому будинку. Серед причин – матеріально-побутова невлаштованість, а також брак знань та інформації про організації, що можуть допомогти у вихованні дитини", - ділиться Олена Ільїнчик.

За її словами, складним і тривалим був сам збір інформації, в результаті до довідника увійшло майже 300 організацій, що вміщені у розділах: "Охорона здоров'я", "Освіта", "Спорт", "Дозвілля", "Правова допомога та соціальна підтримка. Фонди".

Директор Чернігівського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Оксана Сердюк зазначила, що потреба в такому виданні надзвичайно висока. Часто батькам здається, що вони наодинці зі своїми проблемами, в той час як вони просто не знають, до кого звернутися за допомогою.

Начальник відділу зв’язків з громадськістю міськради Ірина Соломаха наголосила, що успішна реалізація проекту є яскравим прикладом ефективного вирішення проблем громади, яка об’єднується заради досягнення спільної мети.

Творці "Путівника для батьків" поінформували, що планують безкоштовно поширити видання по дитячих садках, школах, бібліотеках, поліклініках, державних та громадських організаціях. Частину тиражу буде передано до пологового будинку як подарунок молодим мамам. Відгуки та пропозиції можна надсилати на електронну адресу tk33@mail.ru
Ця адреса електронної пошти приховується від різних спамерських пошукових роботів. Щоб побачити її потрібно активувати Ява-скрипт, або звертатися за телефоном 97-17-39.


Відділ зв'язків з громадськістю міської ради

четвер, 7 серпня 2008 р.

Роль женщины в демократических процессах

Об этом говорили сегодня участники итоговой конференции в рамках проекта “Школа женского лидерства”, который в течение года проводили в Чернигове ЦГТ АХАЛАР (Украина) и Центр содействия развитию гражданских инициатив ОПУС (Польша).


О польском опыте по более активному вовлечению женщин в жизнь своего села, города и страны рассказала наша гостья Иоланта Возницка. О проблемах и успехах нашей женской громады поведали Светлана Задорожная (доцент ЧГПУ, кандидат экономических наук, специалист по гендерным вопросам), Ирина Соломаха (начальник отдела по связям с общественностью Черниговского городского совета), Лариса Юда (доцент кафедры этнологии та краеведческо-туристической работы ЧГПУ) и Людмила Канюка (председатель правления «Союза женщин г.Чернигова»).

Вниманию участников конференции были представлены результаты социологического исследования, которое проводилось паралелльно в Польше и Украине и выясняло гражданскую позицию женщин, а именно их участие в деятельности общественных организаций, в политических партиях, органах власти и так далее. Оказалось, что жительницы Чернигова более ориентированы на решение местных проблем, а жительницы Лодзя больше интересуются ситуацией в своей стране в целом. Любопытный момент: черниговки чаще, чем жительницы Лодзя поддерживают материально своих родных, друзей и даже незнакомых людей, а польки чаще помогают огранизациям, чем отдельным лицам.

Виктория Кудина

понеділок, 14 липня 2008 р.

Дозвілля влітку, або інтелектуальне "чтиво"

Нарешті до нас у місто присунуло літо, а з ним щось схоже на спеку. Ділова активність спадає, як вода після паводку, а разом з тим приходить спрага "чи то книжку почитати, чи то….".
Таке воно бажання пізнати непізнанне і відчути подих вічності. Сильно сказано, але на жаль не мною. Вічністю в сучасній літературі звичайно і не пахне, в ній скоріше відчувається фльор бажань, егоцентричності і ще чогось суто піарівського. Але… За останній час мені все-таки вдалося вишкребти декілька творів, книг, які не скажу щоб вразили мене в саме серце, проте щось тіпнули чи то в мозку , чи то в душі, блін!
На мій погляд, доволі нестандартним прийомом у літературі є філософський аналіз, або як стверджує сама авторка – Оксана Забужко – спроба філософського аналізу – "Шевченків міф України". Робота штилева, системна, майже наукова, яка дозволяє собі розкіш бути доступною освіченому читачеві. Для мене Шевченко в її роботі чітко вималювався крізь призму штампів і нашарованості псевдонаціоналізму. Щиро рекомендую прочитати, але не на пляжі і ні в якому разі після шашлику чи юшки – печія забезпечена. Шлунок і мозок не зможуть одночасно все це переварювати. Тільки, як радив професор Преображенський у "Собачому серці", після відпочинку і не на зовсім ситий шлунок.
Літо, літо… Ну як же без детективу, який так чудово скоротить час та прикрасить поїздку у будь-який кінець світу? Агата Крісті, Артур Конандойль і вся класика світового детективу принаджують темний бік нашого єства. Україна теж почала народжувати цікавих особистостей у написанні детективу. Рекомендую, як то кажуть у гарних рестораціях, скуштувати цього літа романи Лариси Денисенко. Мені ж особисто до душі припав її сатиричний роман "Корпорація ідіотів". Якщо вас не нудить від новин, жовтих політичних скандалів, засідань всіх рівнів влади, то цей роман для вас. Ще і ще ви будете впізнавати в головних героях знайомі до болю обличчя, а головне, відчуєте сентенцію в тих правилах гри в "цікаве ділове життя" що розвиваються на сторінках роману. Особливо цікаве "воно" чи то диявол, чи то хвороблива уява, чи то просто життя, яке диктує правила і вимагає існувати, а не по-справжньому жити. Гірко від блюзнірства, але без нього неможливе існування естеблішменту. Варто дочитати роман до кінця, аби в тому пересвідчитися.
І, як мовиться, десерт для жіноцтва, або "нишком з'їдене морозиво" для чоловіків – роман Ірини Хакамади "Любовь, вне игры: история одного политического самоубийства" Чомусь авторку останнім часом сприймають як політика-невдаху, яка кинулася пописувати романчики та викладати. Категорично не згодна! Сатиричний роман про все, що називають життям політика. Стиль легкий, і чесно-чесно зовсім не нудотний. Хакамада доволі об'єктивно описує життя сучасної російської номенклатури з усіма "за" і "проти", а головне – відчувається, що хвороби під назвою "гендер" вона в коридорах влади не підчепила. Авторка просто розумна і далекоглядна жінка, що не вагаючись називає все своїми іменами.
Чому всі три роботи жіночого авторства – не знаю. Хотілося чогось свіжого, нового зі своїм присмаком і фантазією В цих роботах все це знайдено і зась комусь карати за пошук . В наступному "словоблудії" розкажу байку і про чоловічі роботи, які заманюють у свої тенета . А ти, як кролик до удава, йдеш, не дозволяючи собі відвернути.
Гарну книгу можна знайти незалежно від того, чи це книгарня, бібліотека, ринок ( у старої бабуні). Якщо шукаєш – знайдеш.
Спека, спрага, що ви робите з людьми?...

субота, 21 червня 2008 р.

До 12-ї річниці Конституції України

19 червня у Чернігові пройшов круглий стіл, присвячений 12-ій річниці прийняття Конституції України.

Організатором виступив відділ зв'язків з громадськістю міської ради. В обговоренні проблем, пов'язаних із сучасною Конституцією України, взяли участь науковці, державні службовці, представники політичних партій та громадських організацій, а також журналісти.
Розпочав круглий стіл із вступним словом секретар міської ради Віталій Голець. Він запросив присутніх поділитися своїми думками та обговорити сучасні проблеми та розуміння Головного документу держави. На його ж думку, суттєвим недоліком існуючої Конституції є недостатнє забезпечення повноважень органів місцевого самоврядування.

З першою доповіддю на тему "Системна характеристика сучасної Конституції України" виступила Алла Барабаш, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного і господарського права Чернігівського державного інституту економіки і управління. Нагадавши історію появи державних символів та Конституції України, А.Барабаш відзначила, що чинна Конституція не розкриває таких понять як "конституційний лад", "територіальний устрій" і ряд інших. Вона навіть не містить норм, які б регулювали порядок внесення в разі потреби змін або механізму реформування. На переконання фахівців, існуючий варіант Конституції цілком прийнятний, просто потребує внесення зумовлених перебігом часу змін.

Під час обговорення головний спеціаліст відділу у справах сім'ї та молоді Валерій Семенець висловив думку залишити Головний документ держави без змін і просто сумлінно виконувати закони відповідно такої Конституції, якою вона є.

Наступним доповідачем була Ганна Кияшко, головний консультант обласного виконкому партії "Наша Україна" із темою "Конституція України: очікування і парадокси ". Така тема також не залишилася непоміченою. До обговорення активно долучилися як представники політичних партій, так і представники громадських організацій. Юрій Ткач, голова об'єднання "Євроклуб" вважає, що формування правової свідомості громадян стане запорукою розуміння ролі і змісту Конституції.

Жваву дискусію викликало зауваження щодо забезпечення прав і свобод громадян, зокрема, на безкоштовну медичну допомогу, освіту і таке інше.

Останньою виступила Ірина Соломаха, начальник відділу зв'язків з громадськістю міської ради. Вона презентувала тему "Формування громадянського суспільства в контексті демократичних механізмів Конституції". Своїм виступом доповідачка розкрила власне бачення взаємодії гілок влади з суспільством в контексті дотримання Конституції і законодавчих актів України. І.Соломаха переконана, що усвідомлений вплив суспільства на державні інституції має зумовити становлення і розвиток системи громадянських цінностей та поваги до кожного громадянина.
Наприкінці усі учасники круглого столу були запрошені до подальшого спілкування за чашкою кави.

Відділ зв'язків з громадськістю міської ради

пʼятниця, 16 травня 2008 р.

Духовно ми в Європі, або яка євроінтеграція нам потрібна?

На ці та інші питання намагались знайти відповідь учасники "круглого столу", що відбувся сьогодні, 16 травня 2008 року, в бібліотеці ім. М. Коцюбинського. "Круглий сіл", присвячений святкуванню Дня Європи відбувся. Що він показав? Насамперед, хочемо відмітити зростання зацікавленості громади питаннями європейської інтеграції. Адже захід зібрав чимало небайдужих до згаданого питання - і тих, хто "за", і тих, хто "проти", або не визначився. Він зібрав і тих, хто давно та наполегливо працює в царині інформування про процеси європейської інтеграції, так і тих, хто тільки починає таку роботу, а також тих, хто тільки говорить, а нічого не робить. Але про все по черзі. Організатори заходу - відділ зв'язків з громадськістю Чернігівської міької ради та управління культури міської ради - постаралися, щоб захід вийшов неординарним. Чи вдалося їм це? Покаже час - чи матиме черговий "круглий стіл" резонанс, чи залишиться тільки "для галочки" в звітах управлінь та відділів. Питання, що були підняті на зборах неоднозначні та нагальні. На початку заходу всіх привітала з Днем Європи директор бібліотеки Ніна Власенко, відмітивши велику позитивну роль саме бібліотечної системи в процесі європейської інтеграції. З вступним словом виступив секретар міської ради Віталій Голець. Він наголосив на необхідності інформування громади з питань європейської інтеграції та відзначив позитивні зрушення в цьому напрямі. Про роль громадських організацій, їх співпрацю між собою та органами влади розповів керівник ЧМГО "Євроклуб" Юрій Ткач. Ірина Соломаха, начальник відділу зв'язків з громадськістю Чернігівської міької ради, говорила про проблеми розвитку місцевого самоврядування в контексті приєднання України до європейського простору місцевого самоврядування. Заступник начальника управління інвестицій і туризму міської ради Денис Дьомін розповів про партнерство Чернігова з містами-побратимами. Крім оголошених доповідачів багато учасників "круглого столу" взяли участь у обговоренні таких питань як існування "європейських стандартів" та варіативності подальшого вибору Україною свого шляху. Чи нам брати за взірець польський досвід, чи британський, чи швецький, а чи йти своїм шляхом, нікому не звіданим, але не схожим на інші, на чому наголосив Олександр Соломаха? Ці питання хвилюють громаду, як і те, як зупинити відтік робочої сили з України, про що говорив Сергій Соломаха, хоч, як наголосив Віталій Голець, робітники-українці інвестують в економіку України значні капітали. Говорили про культурні заходи (Олег Васюта) і про освітні конкурси (Володимир Колесник), про соціальну роботу (Ірина Сердюк) та про економічні доктрини (Микола Скоробогатько), про майбутні вибори та про вступ до СОТ, з чим привітав усіх присутніх Юрій Паперний, наголосивши також, що роль НУО полягає не тільки в інформуванні про європейську інтеграцію, але й про позитивні та негативні аспекти роботи місцевого самоврядування, що наближає нас до європейської практики. Загалом, на нашу думку, захід вдався, а його результати покаже час.
Прес-служба Спілки проєвропейських організацій

четвер, 7 лютого 2008 р.

Чернігівці об’єднуються

У Чернігові вже не перший рік зберігається тенденція до зростання кількості об’єднань громадян, зазначила на розширеній нараді з керівництвом міської ради, її структурних підрозділів та міських служб начальник відділу зв’язків з громадськістю міської ради Ірина Соломаха.

Вона повідомила також, що на початок року в місті зареєстровано 84 міські організації політичних партій, 472 громадські організації, 123 з яких зареєстровані шляхом повідомлення, та 56 релігійних громад, що належать до 25 конфесій.
Протягом року, нагадала Ірина Григорівна, тривала робота з проведення в Чернігові ініційованого міським головою Олександром Соколовим Року доброчинності. До цієї благородної справи вдалося залучити не лише успішних підприємців, благодійні організації, а й простих громадян, школярів, які власними руками збирали або й виготовляли подарунки для своїх однолітків – дітей-сиріт, інвалідів, з малозабезпечених родин. Знаковими подіями в житті міської громади стали прийняття у жовтні минулого року Статуту територіальної громади, робота над яким тривала понад п’ять років, та затвердження у грудні Стратегічного плану розвитку Чернігова на 2008-2015 роки, яким передбачено розвиток міста як древнього екологічно чистого туристичного центру України з ефективно працюючою економікою та високим рівнем життя населення.

При розробці й коригуванні Стратегічного плану було враховано громадську думку, висловлену в тривалому процесі широкого обговорення проекту.
Відкриті громадські слухання, зустрічі за круглим столом влади та громадськості, «прямі» телевізійні ефіри за участю представників міської влади, куди можуть зателефонувати громадяни, - ці та інші заходи є тими конкретними кроками, які сприяють налагодженню взаємодії між органами міської влади та інститутами громадянського суспільства для якнайбільшого урахування інтересів громадян та їх об’єднань при формуванні державної політики.

Відділ зв'язків з громадськістю міської ради

пʼятниця, 1 лютого 2008 р.

Свято краси, мистецтва, творчості, майбутнього

Саме так назвала сьогоднішній концерт, який відбувався в Чернігівському обласному драматичному театрі, начальник відділу зв’язків з громадськістю Ірина Соломаха.

Вона зазначила, що така подія є визначною для нашого міста.
В драмтеатрі сьогодні проходив звіт танцювального колективу спортивного танцю клубу «Ніка», який очолює Ірина Должикова, під назвою «У пристрасті танцю».

Керівник управління культури Олег Васюта в свою чергу зазначив, що концерт несе в собі ідею залучення молоді, дітей, дорослих до занять спортивними танцями. Він зазначив, що було б дуже позитивно якби з часом міський палац культури перетворився на палац культури та мистецтва. Інші гості, присутні на прес-конференції, говорили про позитивний вплив танців на формування особистості, а як зазначив один з тренерів клубу, то діти, які займаються танцями вже мають одну професію: кожен з них може або танцювати або навчати танцям.

Гість сьогоднішнього заходу Влад Яма зазначив, що «я и так получаю хорошие эмоции, слушая вас», а коли взяв слово, то побажав щоб таких заходів було побільше та вони приносили якомога більше позитивних емоцій. Після прес-конеренції розпочалася урочиста програма танцювального вечора в якій були виступи зірок та молодих танцюристів, а також урок танцю для всіх, хто побажає, під час музичної перерви.

Стельмах Оксана, "Чернігівський монітор"

пʼятниця, 25 січня 2008 р.

Студенти в гостях у міської влади

25 січня – Тетянин день. Вже більше ніж півтори сотні літ Свята Тетяна вважається покровителькою студентства. Тож не дивно, що саме на цей день була призначена зустріч кращих студентів Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г.Шевченка з керівництвом Чернігівської міської ради. Студентську делегацію у міській раді супроводжувала начальник відділу зв'язків з громадськістю Ірина Соломаха.

Вона коротко розповіла про історію місцевого самоврядування в Україні та про основні напрямки діяльності виконкому міськради сьогодні.
Із заступником міського голови Оксаною Тунік-Фриз майбутні педагоги, крім загальних питань розвитку гуманітарної політики, говорили, зокрема, про проблеми мови в Україні. Чому далеко не всі державні службовці, спілкуючись з людьми, говорять українською? На думку Оксани Володимирівни оволодіти державною мовою зобов'язані всі, і держслужбовці в першу чергу. Але більш важливим все ж таки є не те, якою мовою говорить людина, а те, що саме вона говорить. Якщо є готовність до порозуміння, то люди завжди знайдуть спільну мову.

Секретар міської ради Віталій Голець розповів про склад та повноваження депутатського корпусу, про міжфракційні стосунки у міській раді.
Підбиваючи підсумки зустрічі, він підкреслив важливість залучення молодих людей до процесів державотворення в Україні та наголосив на необхідності представництва молоді в органах місцевого самоврядування.
Відділ зв’язків з громадськістю міської ради

понеділок, 21 січня 2008 р.

Діти – це наше щастя. Радійте, коли вони посміхаються

Майже 30 тисяч гривень благодійних внесків було зібрано під час благодійного балу «Ренесанс милосердя», що відбувся минулої п’ятниці. Як запевняють організатори акції –Центр гуманістичних технологій «Ахалар» - ці кошти будуть витрачені на стипендіальну підтримку талановитих чернігівських дітей – юних художників, музикантів, танцюристів.

«Кожен може створити диво власноруч, - зауважила заступник міського голови Оксана Тунік-Фриз, - І сьогоднішній бал – справжнє диво, яке допоможе розкритися обдарованій юні Чернігова». Від імені міського голови Оксана Володимирівна подякувала всім, хто долучився до цієї благородної справи, та запевнила, що і Олександр Соколов, і міська рада в цілому й надалі активно підтримуватимуть подібні заходи. До речі, серед тих, хто придбав дитячі роботи на благодійному аукціоні, була і сама Оксана Тунік-Фриз, і депутат міської ради Ярослав Сухомлин, і начальник фінансового управління міськради Віктор Бистров, і начальник відділу зв’язків з громадськістю Ірина Соломаха.

Букетом чудових квітів подякували організатори депутату обласної ради Антоніні Цвєтковій. Вона придбала на аукціоні три картини, серед яких і найдорожча – «Равлик». «Діти – це наше щастя. Радійте, коли вони посміхаються», - пояснила свій благородний вчинок Антоніна Іванівна.
Святкової урочистості балу додали виступи минулорічних стипендіатів «Ахалару» та вихованців клубу спортивного бального танцю «НІКА».

Підсумовуючи зроблене, директор центру «Ахалар» Юрій Трофименко назвав цьогорічний бал ще одним кроком вперед на шляху відродження традицій благодійності в Чернігові. Але й зауважив, що хотілось би більш активної участі в цих заходах заможних мешканців нашого міста, адже це реальна підтримка молодих талантів віком від 6 до 21 року. За результатами минулорічного аукціону стипендії від «Ахалару» одержали 18 дітей. Чи буде їх більше цього року – залежатиме від кількості заявок та рівня виконання робіт, представлених до участі в конкурсі.

Відділ зв'язків з громадськістю міської ради

вівторок, 15 січня 2008 р.

"Ренесанс милосердя" у Чернігові

Вдвічі більше коштів передбачають зібрати організатори Благодійного балу "Ренесанс милосердя", який відбудеться 18 січня в обласному філармонійному центрі фестивалів та концертних програм. Про це під час прес-конференції повідомив учора директор Центру "АХАЛАР" Юрій Трофименко.
За його словами, минулоріч було зібрано трохи більше 20 тис.грн., близько половини цих коштів витрачено на стипендії, що на конкурсній основі надавалися талановитим юним музикантам та художникам. Решта – накопичується на спеціальному рахунку. Причому, ця сума постійно збільшується. Наприклад, один зі спонсорів благодійної акції фірма "Віват" внесла на спецрахунок кошти (1400 грн.), виручені під час корпоративного аукціону, приуроченого до 15-річчя фірми. Більше того, працівники "Вівату" щомісяця перераховують туди ж свій одноденний заробіток. Заступник директора Центру "АХАЛАР" Вікторія Солоніцина підкреслила, що такі акції дозволяють об'єднати людей навколо благородної справи – підтримки обдарованої молоді, особливо тієї, яка не має коштів на розвиток свого таланту. Досить високий рівень організації акції й чітко розроблені критерії оцінки творчих робіт претендентів на одержання стипендії відзначила у своєму виступі директор міського Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Оксана Сердюк. А В'ячеслав Чаус, представник генерального спонсора – Страхової групи "ТАС" – висловив сподівання, що до цієї шляхетної справи щороку долучатиметься все більше й більше спонсорів. Зробити цей захід справжнім святом, балом, казкою, щоб і дорослі, і діти повірили в існування добра і милосердя – таким бачить завдання своє і своїх вихованців президент Чернігівської міської дитячої організації спортивного бального танцю "Клуб "НІКА" Ірина Должикова. Начальник відділу зв'язків з громадськістю міської ради Ірина Соломаха переконана, що традиції, започатковані у 2007-му, проголошеному міським головою Роком доброчинності, продовжуватимуться і надалі, об'єднуючи навколо добрих справ владу, бізнес і громадськість.
Відділ зв’язків з громадськістю міської ради

вівторок, 8 січня 2008 р.

Хто і як вилікує хворого пацієнта?

Розмова з начальником відділу зв’язків з громадськістю Чернігівської міської ради Іриною Соломахою про ситуацію в місцевому медіа-просторі

- Ірино Григорівно, чи є цензура в Чернігові?

Ознак політичної цензури, як вибудуваної системи, в медіа-просторі Чернігівщини я не вбачаю. Після виборів 2004 року ситуація в цьому питанні змінилася значно на краще. Про це я говорила як тоді, коли активно працювала у «третьому секторі», це стверджую і зараз, працюючи на посаді начальника відділу зв’язків з громадськістю чернігівської міської ради. Разом з тим хотілося б розділити питання політичної цензури та самоцензури в деяких регіональних ЗМІ. Керівники таких видань продовжують працювати за старим принципом – «мовчання золото». Проте, ця далеко не громадянська позиція приводить лише до однобокості та необ’єктивності їхніх видань. А у необ’єктивних ЗМІ немає шансів вижити на ринку медіа-послуг, оскільки споживач інформації все рівно буде тяжіти до об’єктивної інформації, шукаючи, відповідно, альтернативні ЗМІ. Ми дуже швидко звикли до різноманіття промислових і продуктових товарів у крамницях, де наш вибір визначається ціною і якістю. На медіа-ринку ситуація цілком протилежна. Не зважаючи на нереально низькі передплатні та роздрібні ціни на друковані видання, широкого різноманіття та якості ми, здебільшого, не спостерігаємо. Отже, доступна ціна, на мою думку, залишилася єдиними поясненням того, що більшість регіональних неприватних газет ще живі. Відберіть у них до того ж і бюджетне фінансування й тоді побачите що станеться з нашим хворим пацієнтом. Нинішня практика підтримки ЗМІ не сприяє становленню незалежної преси та професійної відповідальності журналістів. Бюджетне стимулювання ЗМІ також створює певний ґрунт для можливого втручання влади у їх редакційну політику. Так звані бюджетні ЗМІ породжують й ще одну проблему, що не сприяє розвитку незалежних ЗМІ. Вони значно демпінгують ціни на розміщення в себе реклами.

- З Ваших слів виходить, що і міська рада, яка є співзасновником кількох міських ЗМІ, може на них тиснути, тобто здійснювати цензуру?

Теоретично спробувати це зробити міська рада дійсно може. Проте, такими дурницями не займається. І ось чому. Склад ради дуже структурований. В ньому представлено кілька потужних депутатських фракцій, які взаємоконтролюють одна одну. Керівництво ради представлене також різними політичними силами. Керівники комунальних ЗМІ також різних політичних поглядів. Щодо так званого бюджетного фінансування цих медіа, то воно мізерне. Згідно чинних правових норм міська рада повинна оприлюднювати свої рішення в офіційних виданнях. До того ж, за це вона має платити і платить гроші. За що ж платити і по якій ціні визначається відповідною угодою між виданням і радою.

Потрібно відмітити, що журналісти сьогодні вже не такі, як, скажімо, ще 3-5 років тому. Вони навчилися захищати свої права, як в суді, так і через спільну самоорганізацію. Так, наприклад, дуже активно в області діє Асоціація регіональних засобів масової інформації. Вона об'єднує практично усі районні газети Чернігівщини – загалом 24 видання. Нещодавно Асоціація оголосила бойкот тим державним органам влади і місцевого самоврядування, які ігнорують укладення угод на висвітлення їхньої діяльності. Скажіть, чи було б це можливим за іншої політичної реальності в нашій державі?

- Можливо повне роздержавлення ЗМІ взагалі б зняло проблему негативного впливу влади на ЗМІ?

Будь-яка влада завжди впливала і буде впливати на ЗМІ. І повністю ця проблема ніколи не зникне. Навіть у держав з давніми демократичними традиціями в тій чи іншій мірі проблеми зі свободою слова існують. Звичайно не в тих пропорціях, що в країнах молодої демократії, до яких відноситься і Україна. Проте, Ви маєте сенс, ставлячи цю проблему саме під таким кутом зору. У демократичному суспільстві вважається цілком природним прагнення влади донести через засоби масової інформації свої рішення та роз’яснити причини їх появи людям. Влада закономірно хоче впливати на засоби масової інформації з метою повнішого використання їхніх можливостей. У той же час це має відповідати нормам Конституції та законодавства.

Сьогодні проблема роздержавлення засобів масової інформації стоїть гостро. Проте, без вирішення питань передачі у власність редакційним колективам приміщень, які вони займають, та виробничої техніки говорити про щонайскоріше роздержавлення ЗМІ буде занадто передчасно. У цьому процесі слід врахувати інтерес як самих працівників бюджетних ЗМІ (які, повірте мені, у своїй більшості вони бояться роздержавлення, бо не вміють господарювати), так і інтерес територіальних громад (яким належать муніципальні ЗМІ). Громада ж має чітко знати кому, з якою метою і на яких умовах її власність передається. Тому, на мою думку, у цьому питанні своє останнє і рішуче слово має сказати саме держава. Саме вона має визначити, так би мовити, єдині правила гри. А журналістські громадські організації і самі засоби масової інформації мають запропонувати державі варіанти вирішення цієї проблеми. Далі усіх у цьому питанні просунулася Національна Спілка журналістів України. Одним із запропонованих варіантів так званого роздержавлення ЗМІ є акціонування. Цей варіант мені найбільше до душі. Проте, це тема уже іншої розмови…

- Ірино Григорівно, нещодавно Ви повернулися з Польщі, де, напевно, могли ознайомитися з роботою регіональних ЗМІ. Щ Вас найбільше там вразило?

Даний візит до Польської Республіки відбувся в рамках проекту «Study Tours to Poland – стажування для державних службовців і представників місцевого самоврядування з України». Оператором проекту виступив Фонд «Колегія Східної Європи ім. Яна Новака-Єзьорського». Під час тижневого стажування делегація від Чернігівщини мала нагоду відвідати як польський парламент, так і дослідити принципи роботи воєводств, повітів і гмін. Мене вразило, що у Польщі органами влади так багато уваги приділяється саме інформаційній складовій їхньої роботи. Більшість владних структур представлені в мережі Інтернет своїми офіційними сторінками. Журналісти, які спеціалізуються на висвітленні діяльності влади, не займаються сліпим переписуванням офіційних прес-релізів, а на основі їх створюють цікаві і корисні для людей авторські матеріали.

Корисним також є польський досвід роздержавлення ЗМІ. Він, на перший погляд, досить радикальний. Проте його ефективність доведена сьогоднішніми польськими реаліями: свободи слова і професіоналізму у польських ЗМІ значно більше ніж в українських, польський медіа-ринок є більш насиченим чим в Україні, а також його рентабельність доведена великими тиражами і астрономічними цінами на рекламу у ЗМІ.

Для газети "Семь дней"