«Уявляєте, там навіть люди живуть! Облізлі стіни, стійкий запах людських випорожнень, єдиний на кілька сімей умивальник… Я доки не сфотографував, ледве свідомість не втратив». На обличчі фотохудожника якимсь дивним чином поєдналася відраза до образу, що він змалював, та промінчик в очах і гордість за зроблену світлину… Юрій Соколов, московський фотохудожник, з яким мені днями довелося познайомитися. До Чернігова його закинула експедиція, яку він здійснює містами колишнього СРСР в пошуках цікавих видових артефактів, що ще лишилися з часів недавнього радянського минулого. На його роботах майже немає людей. Це, переважно, чорно-білі пейзажі головними персонажами яких є химерні фізкультурники з веслами, колгоспниці зі снопами пшениці, понурі «хрущовки» та сільські клуби, облуплені від фарби бетонні пам’ятники вождям пролетаріату – свідки епохи, з якою так хочеться щонайшвидше розпрощатись. Подекуди сюжети на світлинах нагадують нереальні пейзажі фантаста Бредбері, які проте щоб побачити, не потрібно летіти на Марс.
Юрій Соколов щаслива людина, бо знаходить те, що шукає. Його місія – провокувати у людини емоції. І доки «совок» живий, Юрій Соколов не залишиться без роботи. А ми без гнітючих емоцій, які викликають його світлини.
Немає коментарів:
Дописати коментар